ВСІ МИ РОДОМ З ДИТИНСТВА: ДМИТРО БІЛОУС

Моя біографія, друзі,

Сягає в далекі ті дні,

Коли мене бусол на лузі

Підкинув батькам навесні.

Та й досі я згадую завше,

Що послугу він немалу

Зробив немовляті, обравши

Село Курмани і Сулу.

Зумів же й сім’ю підібрати –

Такі є нечасто тепер:

Чотири було в мене брати

І п’ять було в мене сестер.

Ось так дотепно розповідав про своє народження Дмитро Білоус – український поет, якого часто називають «чарівником калинового слова», знавцем української мови.

А народився він 24 квітня 1920 року в селянській родині на Сумщині. Мати була дуже доброю, ніколи не підвищувала голос. Батько великого сімейства закінчив усього три класи церковнопарафіяльної школи, але дуже любив читати книжки, тому багато знав. Взимку він читав дітям твори Шевченка, Остапа Вишні, Грабовського. Такими ж довгими вечорами діти складали вірші, пісні, вигадували цікаві сюжети, навіть організували домашній самодіяльний гурток, де розігрували сцени із власного життя та життя односельців.

На долю сім’ї Білоусів випали ті ж негаразди, що і на весь український народ у першій половині ХХ століття. У страшному 1933 році Дмитро дивом вижив під час голоду і тифу, врятували лікарі та старший брат Олекса, який викладав у Харківській дитячій колонії Антона Макаренка. Завдяки брату майбутній поет влаштувався на завод і одночасно вступив на робітфак.

Під час навчання в Харкові хлопець ще більше полюбив українську мову та літературу, які викладав Євген Тичина, рідний брат відомого поета Павла Тичини. Згодом Дмитро вступив на філологічний факультет Харківського університету, вчився на одному курсі з Олесем Гончаром та Григорієм Тютюнником.

Навчання перервала Друга світова війна. У складі студентського батальйону юнак добровільно пішов на фронт. До Перемоги зі студбатальйону дожило менше двадцяти хлопців. Дмитро Білоус був важко поранений в боях на Київщині, лікарі рік боролися за його життя. До кінця війни Дмитро Григорович працював на радіо, журналістом, писав звернення і тексти листівок.

Після закінчення війни продовжив навчання вже в Київському університеті ім. Т. Шевченка. Згодом потрапив до Болгарії, вивчав болгарську мову, перекладав твори з болгарської на українську. Тоді сповнилося жартівливе пророцтво з дитинства. Одного разу шестирічний Дмитрик із братом пішов на сільський ярмарок, де вони підійшли до чоловіка з папугою. Папуга витягав всім охочим білети з віщуванням майбутнього. От і Дмитру витяг папірець, на якому було написано «Кирило і Мефодій». А через багато років саме орден Кирила і Мефодія – почесну нагороду Болгарії – отримав Дмитро Білоус за свої переклади.